Мені набридло

Мені набридло пити, усміхатись мило,

Мені набридло обговорювати непотрібні теми,

Мені набридло витрачати на дрібниці сили,

Закочувати очі від дурних полемік.

Мені набридло, правда, не учіть як треба

Пояснювати, думати, що слухати, казати,

Всі маші мрії лажа, а потреби як в амеби,

Ваша душа – зігнивший труп у казематі.

І най навколо тепло – замерзатиму удома,

Подачки у смітник, доїм що залишилось,

Зате відчутно, що у жилах повно крові,

Моєї, рідної, а не пластмасової жижі.

Плюс тридцять

des10

Порожні кишені, наповнені думки

Забивши на все прямувати говорять

Замерзли всі біди в холодні бурульки –

В плюс тридцять не страшно, розтануть і годі.

Уздовж усіх вимірів, часових пасток

Доводиться йти у кросівках крізь морок

В гарячих долонях плюс тридцять в додаток

Боюсь не стерплю, знаю – далі плюс сорок.

Ось так і живемо, і йдем до надії

Точніш її трупа в мальованій урні.

Є дім і дорога,  ми – посередині

В плюс тридцять на сонці зітхаємо й курим.

* * *

3

Ти там само,

І я там само,

Ти зробила повний круг,

І я знайшов кілька “подруг”.

Ти забрала все і не збираєшся вертати,

А в мене нічого і не було крім тебе, 

Всратого письмового стола і матів,

Що залишились після віршів на любовні теми.

Ти не вірила, забула, розхотіла,

І нічого путнього не зрозуміла,

А я чекав, дурний, і ще чекаю,

Мабуть, як і тоді залишусь крайнім,

Роби як знаєш, якщо вибору не залишаєш.

Така тепер доросла, самостійна, красива,

Скажи мені, а де ж та усмішка? А, мила?

Вона ніби казала "та забули", і враз вертала у минуле.

Тепер вже не така ти,

Можна сказати, на цей поїзд я спізнився,

Та якось донедавна ще чекав, надіявся аж до від’їзду стріхи,

Тепер втомився.

Мрії про море

ðàçðåøåíèå îðèãèíàëà 8544x5536 ïèêñåëåé

Давай під ковдрою, в зимовій нічній тиші,
Ледь гріючись у пуховому ліжку,
Уявим, що на морі встали зранку,
Ось ми вже розігнали дурну сварку
Хто перший бере від засмаги крем.
Навколо  спокій, і нема проблем,
Лиш тільки ми і моря хвилі сині
Я б так і жив до смерті аж від нині,
А то і довше. Чайки закричали,
А ми з тобою так і не змовкали
І говорили ніпрощо, а що робити?
Гріти дім? Сніговика ліпити?
Чи поміж кучугур кормити голубів?
Я зайнятий, на море полетів.

* * *

1

В напівтемряві голих стін
Я лежу і дивлюсь в нікуди,
Не встаю – мені просто лінь,
Я зробив уже все, що зміг.

Я зачерствів, засох украй,
Допомоги не ждіть тепер,
Від сьогодні душа – сухар,
А свідомість – холодний склеп.