Кава

Вона сиділа на підлозі стертій

В руках стискала філіжанку кави

Нема з ким розмовляти, лиш з десертом

Який спекла коли засумувала

Надумала сценарії можливі,

Де головна роль точно із трагічних

Бо щастя – це лише короткі миті,

Які лишають на душі засічки.

Заплутало людей похмурих море –

Коханці, незнайомі, коліжанки…

Втомились ного, налилися кров’ю,

Немитою лишилась філіжанка.

Клоун

Він сидів на старих декораціях

Намагаючись вийти із ролі

Він нарешті не просто атракція,

А людина із плоті і крові.

Затягнувся цигаркою, другою,

Зняв взуття, поролоновий ніс,

Витер грим своєю ж перукою,

Усі речі подалі відніс.

Задовбали арени і шоу,

І втомив цирковий антураж

Чим сумніше всередині клоун,

Тим смішніший його персонаж.

* * *

Я дивився, як інші кохають

Дуже сильно, жадано, на грані

Тільки й бачив, як губи втопають

У чужих безрозсудних бажаннях

Я дивився, як брались за руки

Спілкувались, і просто сміялись

Коли я намагався присутнім

Відкупитись простими словами

Я дивився, хоч сам був не проти

Бо в мені також мрія жила

Про ті очі, що були гавпроти,

А тепер замість них – пустота.

* * *


Чому не при тямі? Куди повтікали

Думки що мене бережуть?

Підступно схопили обійми кохання

І я в них безпечно тону

Хотів захворіти, втікти, чи напитись

Ховати емоції в крик

Немов у дитинство вдалось провалитись,

Соромитись все ще не звик.

Для мене це ново – відкрито кричати

Що я не нещасний, і знов

Бурхливим потоком по тілу сироти,

Розбурхана, збуджена кров

Відсоток буденності тоне у морі

Великих любовних штормів

Хай гине, горить, аби висохли скроні

Бо я б ще й бензину долив

Що далі чекає мене? Я не наю,

Та тільки тепер не боюсь

Що точку опори утрачу, як завжди,

Я в танець із долею мчусь

Утопія

Мені снилася наша утопія,

Де не було ні битв, ні смертей,

Царювала стара філософія

Розмальованих днів і ночей.

 

Там не було гіркої буденності,

Що забрала жагу перемог,

Що заплутала дні в повсякденності

Затуляючи світло зірок.

 

Підійди, обійми, догори ущент,

Білим попелом, вітром лети,

Зовсім сивим я стану, як ти тепер,

І шукатиму рай, бо там ти.

 

Утомившись своїми блуканнями,

Озираюсь на биті шляхи –

Я пройду кілометри незнаного,

Щоби знову тебе віднайти.