Я малюю циркулем квадрати, І чомусь виходжу у вікно, Вічний гість притулку психопатів – З розуму зійшов, уже давно. А чому? Відповідаю щиро, Істина ж від мене не мудріша, Я хотів її обіймів, але вийшло Що її вже обіймає дехто інший.
Дні і ночі спалюю даремно, Потопаю в сірій темноті. Бо вона, трапляється щоденно Не дає спокою уві сні. Щойно окуляри ти знімаєш І переді мною мої мрії – Темнота зіниць, а поруч ясно: Очі найгарніші, сірі.
Не рань, не рви і не люби Гарячі губи, тонку шию, Любов – війна, як дизертир Тікай, залиш свою траншею, У цьому бої всі загинуть Кого вогонь кохання спалить Згориш і ти, якщо сміливий, Могилою опорник стане.
Я так стараюсь, а виходить все не так, Все валиться із рук, а часу мало, І хоч ти кажеш “твій”, але “мудак” – Але ж і очі бачили, що руки брали!
Як нема довіри – відступи, Краще не обманюй повсякчасно Самого себе, іще злетиш, Потім догориш, а зараз згаснеш. Якщо не твоє – не рухай зразу, Краще передай куди годиться. Не виходить – винний тільки фатум, Він життя розмінює на миті. Потім зорі стануть ще мудріші, І, можливо, будуть більш прихильні. Почекай, недобрі думки спішні, Так […]
Весь світ – кладовище. Із залишками болю Живі, що раді сонцю і світанку, Одягнуті у літнє, між останків, Приносять квіти і кладуть між гроби. А є ще інші, що закриті в склепах: Раби сірого суму і спокою, Не витримавши поворотів долі, Лежать від щастя лише за пів метра. Але ми всі, спираючись на мрії, Мчимо […]