Дні і ночі спалюю даремно, Потопаю в сірій темноті. Бо вона, трапляється щоденно Не дає спокою уві сні. Щойно окуляри ти знімаєш І переді мною мої мрії – Темнота зіниць, а поруч ясно: Очі найгарніші, сірі.
Не рань, не рви і не люби Гарячі губи, тонку шию, Любов – війна, як дизертир Тікай, залиш свою траншею, У цьому бої всі загинуть Кого вогонь кохання спалить Згориш і ти, якщо сміливий, Могилою опорник стане.
Я так стараюсь, а виходить все не так, Все валиться із рук, а часу мало, І хоч ти кажеш “твій”, але “мудак” – Але ж і очі бачили, що руки брали!
Як нема довіри – відступи, Краще не обманюй повсякчасно Самого себе, іще злетиш, Потім догориш, а зараз згаснеш. Якщо не твоє – не рухай зразу, Краще передай куди годиться. Не виходить – винний тільки фатум, Він життя розмінює на миті. Потім зорі стануть ще мудріші, І, можливо, будуть більш прихильні. Почекай, недобрі думки спішні, Так […]
Весь світ – кладовище. Із залишками болю Живі, що раді сонцю і світанку, Одягнуті у літнє, між останків, Приносять квіти і кладуть між гроби. А є ще інші, що закриті в склепах: Раби сірого суму і спокою, Не витримавши поворотів долі, Лежать від щастя лише за пів метра. Але ми всі, спираючись на мрії, Мчимо […]
П’ята ранку, а вже так дістали, І навмисне завадили сну Ті розмови – про різне, по п’яні, Лиш послухай як люди живуть. Там у когось є борг, іпотека, А у когось – свята і шабати, Хтось з дівчатами на дискотеку, А що я? Я лиш хочу поспати.
Я вдячний тобі, мила, за віддачу, Обійми, ласку, ніжні вечори, Можливо відвернулася удача, Любов і ненависть – це зведені брати І хоч серйозний – жартом уколю, Хоча болить – не закричу, я знаю – Немовби грішник свічку запалю, Та більшого собі не дозволяю.
Не хочу загравання, подарунків, Не хочу фліртування аж до коми, Я так втомився від усіх “вищих стосунків” Я – “той хто щось там”, максимум “знайомий” При зустрічі зарікся обіймати, Не насипаю більше жодних компліментів, Я – егоїст, емоції – витрати, А моє скам’яніле серце – гетто.
Десь там, далеко, серед дивних гір, Де хмари покриває срібний блиск, Вкриває все жаркий пурпурний лід, Коли світ покидає сонця диск. Десь там, де вітер пісню проспівав, Між голих скель самотній дух повіє Знайде свій спокій після битв і справ Той, хто зберіг кохання і надію.
Кажуть, що коли ти засинаєш, В голові виринують проблеми Як казенні стіни обступають Нерозв’язані, заманюють дилеми. Кажуть, що прокинувшись на ранок Думаєш про добре – радість, щирість, Про красу, розпусне, чи сніданок, Сигаретах, якщо залишились. То скажіть мені, якого чорта Я вночі, і ввечері, і зранку, Думаю про неї, її шортах, Чи у неї зараз […]
Ревную, хоча навіть не коханий, Стараюсь, не чекаючи похвали. І ми знову сидим, ти на дивані, Обійнята подушка, а я – п’яний. Готуюсь, хоча знаю що завжди Весь план даремний, а розмови марні. Задушать здогади – твої думки німі І шанси зрозуміти їх примарні. Ми наче вдвох на велотренажері – Педалі крутим, але руху мало, […]
Подумавши, що спати вже пора Іду лягати в одиноке ліжко. Вже шоста ранку, за вікном – осіння мла, А хочеться сніговика і сніжки.
Давно вже закінчилось літо, Зима тихо стука в вікно, Я сів в нужнику закурити В гівно.
Уже не п’ю, просто ходжу як привид, Уже всіх замахав тим, що “ти просто дура”. Чи був щасливим? Мабуть так, чи вірив, Вже скоро тиждень як знобить температура. А я украй принижений, сиджу, зітхаю Все думаю – ну що мені тепер іще зосталось? Але ж були часи, їх навіть і не пригадаю Коли і про […]
І знову із похмілля постраждавши Дарую світу кислу сумну міну, Учора було свято, пісні, жарти, Сьогодні – упаковка Анальгіна.
Нехай говорять, що пишу дуже хріново, Що депресивно, без рубання правди-матки Нехай говорять, що в цих віршах кожне слово Це буря на дні проспиртованої склянки. Нехай говорять, та мені начхати, справді, Я навіть прочитаю критику, поради, Та ці рядки – це наче мої рідні діти, А їх приховування рівнозначне зраді.
Між сповіщень джинсових газет, В тіні ліжка і чашок немитих, Новий текстовий мій документ Цифрового усесвіту житель. Він не знає ні втоми, ні сну, Без умов і вагань виручає Щойно клавіші я нитиснув – Він покірно усе зберігає.
Коли вечір наступає дивний І самотність в душу стиха стука, Що потрібно? Ритми крапель зливи, І на фоні щось важкіше в вуха. Щоб не думати про всяке вічне, Або навпаки про повсякденне, Все даремно, час – поганий лікар Той же біль сердечний палить нерви. Чашку чаю наніч, або кави, Може розігріти щось вчорашнє? Дарма що […]
Та нехай говорять всі, що я ще геть дитина, Що моє поводження не відповідне віку, Що я завжди веселий і, можливо, ще наївний, Що плачу за невдачами, сміюсь як маю втіху. Та нащо дослухатись вас, таких уже “дорослих”? І чому навчите мене? Не варто і старатись. Все те, чого добились ви – це тільки ваші […]
Я не знаю що не так зі мною, І чому всім іншим так окей Жити, наче мозок за стіною У якій ні вікон, ні дверей Нащо я роздумую години? Нащо я сумую уночі? Ні, не в інших всі мої причини, Бо вони із часом утікли. Що за сила всіми так керує? Змушує боятися думок Ідентичні […]