Дай мені бути
Воїном,
Дай мені вбити
Ворога,
Хай помре незагоєним,
Хай заплатить
Втридорога.

Чому ті нелюди лізуть?
Не мають ні жалю, ні сорому,
Крадуть,
Рубають,
Нівечать… гинуть,
Гниють на ланах неораних.

Скільки казати, що я не всиджу
В місті, де сплять до ранку?
Так, тут спокійно,
Так, тут живу,
А там,
Там ворожі танки!

Дай мені міну, гвинтівку чи трактора,
Йду боронити країну!
Поки не вижену з нашої Матері
Прокляту
Згнившу
Скотину.

* * *

Вже йде весна, хоча тепла ще мало,
Ще ніч морозна оповила всі міста.
Східні вітри дерева поламали,
І зимнім холодом залишились в гілках.

Страшне сум’яття брудом ліпить горе,
І розливає болем русла рік.
Чорними хвилями накрило берег море,
Випльовуючи мертві кораблі.

Ця битва не нова, трива віками,
Одвічна боротьба добра зі злом.
Але прийде ще день, ще сонце встане,
Наповнить світлий дім своїм теплом.

Де душі гинули – проснуться нові трави,
І зеленню укриють плач і гнів.
В країні тихій зникнуть всі примари,
Багнюка зсохне із історії світів.

Серветка

Я засинав з усмішкою, пригадуючи вечір
Такої вдачі не було уже здавна –
Наше знайомство в цьому барі, так доречно,
Було всім тим, що майже згадував у молитвах.

Хоч зараз вже перевернули табуретки,
Пусті бокали протирає бармен сонний,
Та на столі лежить загублена серветка,
Де записала ти свій номер телефону

Пиво

Наш світ зійшов із розуму, це всім впадає в вічі,
Куди не глянь – усе однакове, такі ж самі мармизи
Просякнуті рутиною (а дехто, мабуть й двічі).
І що ж робити? Швидко таритися ПИВОМ!

Дивись: чому всі думають про те, що буде завтра,
Якщо альтернатива – кружка пива (сильний аргумент?),
Якщо наше життя – кіно, промотуй сумні кадри,
Щоби зустріти десь у барі пінний “хепі енд”.

100

Мені подобалось, коли мене кохали,
Мені подобалось, коли кохав я сам,
Але були моменти між цими часами,
І в них також краплинку щастя відшукав.

Коли кидають нас, або кидаєм ми,
Чи поки (чи уже) кохати – це проблема,
Запам’ятай рецепт – скоріше у барі прибухни,
Бо цих проблем немає тільки в 100Рентгені.