Нестримна погода несе на нас бурю:
Велику, жорстоку, величну.
Для чого будуються кам’яні мури?
Не глянемо долі у вічі.
Для чого цунамі, смерчі руйнівничі,
Торнадо і інші стихії?
Ми люди, ми смертні, ідем в потойбіччя
При першому подиху мрії.
Нам байдужі гори, нам байдуже море,
Ми самі себе поховаєм,
Ми робим одне: розповсюджуєм горе –
Ми самі себе закопаєм.
Відчути життя? Та що ще нас пробудить?
Везувій? Чорнобиль? росія?
Ми ситі в своїм “інфосвіті”, ми – люди,
Ютубери – наша месія.
Як вид ми в труні, відродились у світі
Де звичні нулі й одиниці.
Ми ставимо лайки, ми робим ретвіти,
Потворно, жахливо і ницо.
Оставить комментарий