* * *

Я так боявся, що змовчавши раз

Ти будеш мовчки вічно життя жити,

Відмовившись від сварок і образ

Ти не попросиш навіть на річницю квіти.

 

Що не знайдеш себе, свої шляхи

До давніх мрій, своїх ідей і планів.

Ти йшла вперед, я дав тобі іти,

Тепер боюсь що я надто відсталий.

 

Тепер вже лячно, що я – “я”, не “ми”.

Серед своїх страхів, проблем і буднів.

Без тебе тиждень став як день один,

Я помилився, як і ти, нам люди – судді.

 

Я одного боюся – що зі всіх

Мені лиш ти змогла так боляче зробити,

То як ми можем далі разом йти,

Чи один одного позаду залишити?